Автор Борис Патон

Борис Євгенович Патон — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, Президент НАН України (1962—2020), академік АН України, АН СРСР (1962), доктор технічних наук (1952), професор, двічі Герой Соціалістичної Праці, (1969, 1978), перший нагороджений відзнакою «Герой України» (26 листопада 1998). Син вченого Євгена Патона.

Директор Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України (1953—2020); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (1986—2020); президент Міжнародної асоціації академій наук (1993—2020); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (1996—2020); голова Комітету з Державної премії України в галузі науки і техніки (1996—2020); член Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (2003—2020); перший заступник голови Національної ради зі сталого розвитку України (2003—2020).

Член ЦК КПУ (1960—1991). Кандидат у члени ЦК КПРС (1961—1966). Член ЦК КПРС (1966—1991). Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань, заступник голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР. Народний депутат СРСР (1989—1991). Депутат Верховної Ради УРСР 5—11-го скликань. Член Президії Верховної Ради УРСР 6—9-го скликань.

Народився 14 листопада 1918 року в Києві в родині відомого вченого Євгена Оскаровича Патона (1870—1953), пізніше директора та засновника Інституту електрозварювання, та Наталії Вікторівни Патон, домогосподарки. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.

1941 року закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-електрик.

У 1945 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Аналіз роботи зварювальних головок і засобів їх живлення при зварюванні під флюсом», у 1952 році — докторську дисертацію на тему «Дослідження умов стійкого горіння зварювальної дуги та її регулювання». Член КПРС з 1952 року.

У 1941—1942 роках — інженер електротехнічної лабораторії, завод «Червоне Сормово» (місто Горький). у 1942—1945 — молодший науковий співробітник, у 1945 — старший науковий співробітник, у 1945—1950 — завідувач відділу, у 1950—1953 — заступник директора з наукової роботи, у 1953—2020 — директор Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. 

У 1986—1994 роках— голова Міжвідомчої наукової ради з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при Президії АН УРСР і Держплані УРСР (з 1992 — при Мінекономіки України).

Член Президії АН СРСР (1963—1991). 1963—1991 — член Президії Комітету з Ленінської і Державної премій СРСР в галузі науки і техніки; 1989—1991 — голова Комітету з міжнародної Ленінської премій миру. Член-кореспондент АН УРСР (1951). Академік АН СРСР (1962; з 1992 — РАН), іноземний член Болгарської АН (1969), Чехословацької АН (1973), Академії наук і мистецтв Боснії та Герцеговини (1975), АН НДР (1980), Шведської королівської академії інженерних наук (1986), Національної АН Індії (1994), Національної АН Республіки Вірменія (1994), АН Білорусі (1995), АН Казахстану (1995), АН Грузії (1996), Національної АН Таджикистану (2001), Національної АН Киргизької Республіки (2004), Академії Європи (1991), Міжнародної АН освіти, індустрії і мистецтва (США, 1997), Міжнародної академії астронавтики (США, 1997), член Міжнародної інженерної академії (1991), Американського зварювального товариства (1978), Міжнародного товариства з матеріалознавства (1994); почесний член, президент Української асоціації Римського клубу (1990); почесний доктор Московського державного університету (2005); Почесний член міжнародної організації «Інститут інженерів з електротехніки та електроніки» (ІЕЕЕ) (2020).

Працював головним редактором журналів «Автоматическая сварка», «Техническая диагностика и неразрушающий контроль», «Современная электрометаллургия», «Вісник Національної академії наук України». 1992—1995 — голова Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. У період 1992—1994 та з серпня 1997 по лютий 2005 року — член Ради національної безпеки України. Квітень — жовтень 1992 року — член Колегії з питань науково-технічної політики Верховної Ради України.

27 листопада 2018 року з нагоди 100-річчя Патона українська пошта випустила в обіг марку «100 років Борису Патону».

У березні 2020 року стало відомо, що Борис Патон не подав свою кандидатуру на вибори Президента Національної академії наук України, які мали відбутися 16 квітня (через ситуацію з коронавірусом перенесені на пізніший строк), і залишає цю посаду.

У своєму останньому інтерв'ю в липні 2020 року Патон зізнався, що бачить своїм наступником на посаді президента НАНУ Анатолія Загороднього, тому голосуватиме за нього. На виборах 7 жовтня 2020 року переміг саме Загородній, ставши новим президентом НАНУ.

Помер 19 серпня 2020 року у віці 101 року в Києві, де й народився

Автор понад 1000 публікацій, зокрема 20 монографій; понад 400 винаходів.

Наукові дослідження присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для електродугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умовам тривалого горіння дуги та її регулювання; проблемам керування зварювальними процесами, створення нових перспективних конструкцій і функціональних матеріалів майбутнього. Під його керівництвом створений принципово новий спосіб зварювання — електрошлаковий. Патон очолив дослідження із впровадження зварювальних джерел теплоти для підвищення якості металу, що виплавляється, на основі чого заснована нова галузь металургії — спецелектрометалургія (електрошлаковий, плазмово-дуговий та електронно-променевий переплави). Уперше почав і активізував дослідження в галузі використання зварювання і споріднених технологій у космосі, створення космічних конструкцій; визнаний лідер у цій сфері діяльності. Головний ініціатор створення унікальної технології зварювання живих тканин, що використовується в хірургії.

1942 року приступив до інженерної діяльності в Інституті електрозварювання АН УРСР, евакуйованому з Києва до Нижнього Тагіла (Свердловська область). Взяв участь у розробці і впровадженні в екстремальних умовах воєнного часу технологічної інновації — автоматичного зварювання броні танків, що зробила визначний внесок у перемогу у війні. Розробив електричну схему нових автоматичних зварювальних голівок, що реалізовують явище саморегулювання дуги, яке 1942 року відкрив В. І. Дятлов.

1943 року вніс (разом з Арсенієм Макарою) істотний вклад у прояснення фізичної картини зварювального процесу при зварюванні під флюсом.

У післявоєнні роки активно включився в дослідження процесів металургії зварювання, теплових процесів при нагріванні та плавленні електродного дроту. Дослідження процесу нагріву електрода при автоматичному зварюванні під флюсом стали теоретичною базою для розробки способу і технології зварювання під флюсом тонким електродним дротом (1948). Цей спосіб дістав назву шлангового напівавтоматичного дугового зварювання під флюсом.

У результаті досліджень залежності параметрів зварних швів від напруги на дузі й інших умов механізованого зварювання Патон заклав основи нового наукового напряму — автоматичного регулювання зварювальних процесів дією на дугу і на параметри шва через систему, що їх живить. Були сформульовані принципи автоматичного регулювання процесу зварювання через джерело живлення, розроблені різні типи регуляторів напруги дуги при живленні змінним струмом. Ці розробки поклали початок науково обґрунтованим методикам розрахунку і конструювання трансформаторів для автоматичного зварювання.

Очоливши Інститут електрозварювання АН УРСР, Патон став організатором широкого фронту фундаментальних і цілеспрямованих досліджень, які стали основою для створення і широкого застосування багатьох способів зварювання: напівавтоматичного, у середовищі захисних газів, електрошлакового, мікроплазмового та інших. Сконцентрував зусилля колективу дослідників на поглибленому вивченні природи електрошлакового процесу, на визначенні його стійкості й автоматизації основних режимних параметрів з одночасною розробкою технології застосування цього процесу.

Глибоке вивчення природи електрошлакового переплаву, його фізико-хімічних закономірностей і електротехнічних характеристик було узагальнене в монографії «Електрошлаковий переплав» (1963), що незабаром була перевидана в США і Великій Британії. Технологічні розробки увінчалися створенням десятків винаходів, втілених у промисловій апаратурі для електрошлакового переплаву. Розробки Інституту електрозварювання АН УРСР запатентовані в розвинених країнах, включаючи США, ФРН, Японію. Провідне положення вітчизняної зварювальної науки і техніки в галузі електрошлакового переплаву широко визнане у світі.

Важливим стратегічним напрямом розвитку зварювальних і електрометалургійних технологій Патон вважає розробку принципово нових автоматизованих систем керування процесами зварювання, установками й механізованими лініями з використанням комп'ютерної і мікропроцесорної техніки, створення зварювальних роботів. Велику увагу приділяв вивченню металургії зварювання, удосконаленню металевих матеріалів, тих, що існують, і створенню нових.

Очоливши 1962 року АН УРСР, Патон розумів, що вона потребує істотної реорганізації. Від 1930-х років частка прикладних досліджень в академічній науці безперервно зростала. Разом із тим академічна наука саме за рахунок прикладних досліджень довела своє значення для розвитку економіки країни. Програма реформ в АН УРСР, яку розпочав Патон, засновувалася на тому, що головний ресурс академічної науки полягає у фундаментальних дослідженнях. Тому інститути з великою часткою прикладних розробок повинні були різко підняти рівень фундаментальних досліджень. Це стосувалося й рідного Інституту електрозварювання АН УРСР, який на той час уже мав високий рейтинг у країні. Цей процес фундаменталізації наукового пошуку в академічних установах, де прикладна тематика домінувала, і став основою розвитку АН УРСР на два десятиліття.

За ініціативою Патона на початку 1960-х років в АН УРСР почала формуватися власна приладобудівна база для дослідних цілей, а потім — і для дрібносерійного виробництва, що дало змогу частково компенсувати зменшення імпорту устаткування в результаті різкого зростання цін на наукову техніку на світовому ринку в 1970-х роках.