Автор Валерій Мазур

Ма́зур Вале́рій Леоні́дович — український державний діяч, вчений у галузі металургії. Міністр промисловості України (1995–1997). Член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з 1997).

Доктор технічних наук (1982), професор (1987), член-кореспондент НАН України (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства, металургія, 12.1997).

Народився 28 жовтня 1939 року в місті Дніпропетровську. Працював вальцювальником на Нікопольському південнотрубному заводі.

З 1956 по 1961 роки навчався на технологічному факультеті Дніпропетровського металургійного інституту, по закінченні якого отримав кваліфікацію «інженер-металург». Переддипломну практику проходив на заводі "Електросталь" в м. Електросталь.

У 1961–1966 роках — інженер, молодший науковий працівник Українського науково-дослідного інститут трубної промисловості (м. Дніпропетровськ).

У 1966–1976 роках — старший інженер, молодший науковий працівник, старший науковий працівник, 1976–1993 — завідувач лабораторії, завідувач відділу Інституту чорної металургії НАН України (м. Дніпропетровськ).

З серпня 1993 року — заступник Міністра, 3 липня 1995— 25 липня 1997 — Міністр промисловості України. З липня 1997 по травень 1999 року — перший заступник Міністра промислової політики України.

У вересні 1999 — січні 2000 — радник Президента України.

Був членом Державної комісії з питань реорганізації в галузі науки (з 08.1995); член Комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами (11.1998-07.2000).

Віце-президент Асоціації підприємств чорної металургії (з 2000); головний науковий працівник Фізико-технічного інституту металів і сплавів НАН України; член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з 12.1997).

З 2000 року головний наууковий співробітник Фізико-технологічного інституту металів і сплавів НАН України.

Наукова діяльність

В різні періоди життя був керівником і виконавцем науково-дослідних робіт на НІкопольському Південно-трубному, Первоуральському новотрубному заводах, на металургійних комбінатах "Запоріжсталь", Маріупольських ім. Ілліча та " Азовсталь", Магнітогорському, Череповецькому, Липецькому, Карагандинському, на інших підприємствах. Керував науково-дослідними роботами, повязаними з введенням в експлуатацію потужних металургійних комплексів в Україні, Росії, Казахстані.

У 1970 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Дослідження і розробка технології виробництва холоднокатаного листа з оптимальною мікрогеометрією поверхні».

У 1982 році захистив докторську дисертацію на тему «Теорія і технологія листової прокатки з врахуванням ефектів мікрогеометрії поверхонь валків і деформівного металу».

Автор (співавтор) 23 монографій, 400 наукових статей, 160 винаходів у галузі металургії.

Політична діяльність

У березні 2006 року висувався кандидатом у народні депутати України від політичної партії "Партія екологічного порятунку «ЕКО+25%» (№ 20 у списку).

Нагороди і почесні звання

Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (02.2010).

Ордена "За заслуги" II ступеня (2014), І ступеня (2020).

Почесна відзнака Президента України (08.1996).

Заслужений діяч науки і техніки України (1989).

Державна премія України в галузі науки і техніки (2000).

Премія Ради Міністрів СРСР (1990).

Член-кореспондент НАН України (1997).

Родина

Батько Леонід Хомич (1913–1982) — робітник, токар трубопрокатного заводу ім. К.Лібкнехта, м. Дніпропетровськ;

Мати Варвара Іванівна (1912–1997) — робітниця;

Дружина Валентина Олександрівна (1942) — колишній інженер-металург, нині — пенсіонерка;

Син В'ячеслав (1970) — математик;

Син Сергій (1973) — інженер-металург.