Пересопницьке Євангеліє

Пересопницьке Євангеліє: шедевр світової культури, який сам розповідає свою історію


Факсимільне видання ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО Євангелія 20 січня 2008 року в невеликому курортному містечку Буча, розташованому неподалік Києва, на території виробництва видавничого дому "АДЕФ-Україна" відбулася подія, яка привернула увагу церковної, наукової та світської громадськості не тільки України, але і всього слов'янського світу: Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української православної Церкви, у присутності великої кількості гостей освятив початок друку факсимільного видання ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО ЄВАНГЕЛІЯ. Що ж це за книга? Чому вона привернула до себе стільки уваги? Нижче вміщено розповідь про книжковий шедевр світового рівня і про створення його факсимільної копії.

Друк факсиміле Пересопницького Євангелія
Презентація Пересопницького Євангелія



17 грудня 2009 року вийшов указ Президента України за № 1069/2009 про святкування 450-річчя Пересопницького Євангелія.

Частина І. Історична довідка

Про що нам може розповісти стародавній рукопис? У православній рукописній традиції переписування книг Святого Письма, богослужбових книг завжди було особливою роботою, де авторство не вказувалося. Ця традиція анонімності є характерною особливістю нашої середньовічної християнської культури - скромність, відмова від індивідуальності особи, благоговіння і відповідальність за кожне написане слово. Унікальною є ситуація, коли автори, редактори або переписувачі залишали ім'я на сторінках фоліантів і указували, де і коли і за чим велінням було написано книгу. Тільки з XVI століття починають траплятися подібні випадки. Небагато з цих книг збереглися до наших днів, оскільки вони використовувалися під час служби і для навчання, неодноразово переписувалися, переходили з рук у руки, дарувалися, передавалися на спомин душі в монастирі. На цих книгах зростали покоління освічених людей. Кожна з цих унікальних книг мала свою складну долю, яку сьогодні досліджують учені.

Пересопницьке Євангеліє - одна з небагатьох рукописних книг, історія якої нам відома хоч б частково. Життя цієї книги не обмежилося прикрасою музейної полиці, воно триває й зараз.

Перше, що впадає в очі, - це те, що всі 964 сторінки фоліанта написано на пергаменті. Рукописні пергаментні сторінки на світанку книгодрукування. Чому? Швидше за все, пергамент обрано невипадково. На пергаменті в XVI столітті писали, бо цей матеріал для листа був набагато міцнішим за папір, а папір - задорогим. Крім того, це данина традиції. У виготовленні цього рукопису переплелися, з одного боку, традиція переписування євангельських текстів, а, з іншого - завдання створення шедевра написання і мистецтва виготовлення книги. Все, починаючи з художнього оздоблення в ренесансному стилі і авторських коментарів до тексту, навпаки, свідчило про те, що Євангеліє - твір сучасної йому епохи.

Оригінал книги. Розворот із зображенням Євангеліста.
Зовнішній вигляд оригіналу наразі.

Ця книга, перш за все, прорив у середньовічній свідомості. І водночас адаптація книжкової церковнослав'янської мови до живої народної мови. Це розуміли її творці і так сподівалися меценати. У цьому її унікальність і наукова цінність. Тому так детально викладається історія рукопису, жертводавці, переписувач і редактор (або перекладач); вказується час написання.

Роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні - це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія і першу половину тексту Євангелія від Марка. Згодом роботу було припинено і відновлено лише в 1561 році в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні - це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Евангелія від Луки та Іоана, Післямова до пам'ятки і Місяцеслов. Весь процес завершився 29 серпня 1561 року. Древнє місто Пересопниця на високому березі, де перетинаються річки Стубла і Горинь, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом, - "переспою" (тому - Пересопниця). Починаючи з XII століття воно є резиденцією багатьох великих князів - В'ячеслава, синів Юрія Долгорукого - Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Волошки Романовича, Галицького Данила Романовича.

Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Невідоме ім'я художника, який написав чотири чудесних мініатюри Євангелістів і декорував перші сторінки Євангелій з використанням рослинних орнаментів.

Засновниками проекту видання рукопису були відомі волинські меценати княгиня Анастасія Юріївна Жеславська-Гольшанська та князі Черторизькі. Про княгиню Жеславську (вона ж Заславська) повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постріг з ім'ям Параскева і стала ігуменією цього монастиря. Переписувач Євангелія називає її однією з головних добродіїв у створенні книги.

З тексту нам відомо ім'я переписувача - це син протопопа з Сянока Михайло Васильович. Про себе він говорить, що "надеючися на тое слово тебе Владыки и Христа моего, а не по моей уместности" записав ці слова Євангелія. Більше в тексті про нього нічого не сказано. Учені-палеографи, що аналізували почерк Євангелія, висунули гіпотезу: можливо, переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім'я. Як правило, переписувачами таких текстів були освічені ченці, які мали досить старанності і часу для такого копіткого заняття. Вся староруська література свідчить про те, що такі переписувачі були і перекладачами, і редакторами, і тлумачами, а часом і "співавторами", особливо богословських текстів, володіли різними мовами, історичними і релігійно-філософськими знаннями, мали письменницький дар. Переписування книг в ту епоху відбувалося в спеціально обладнаних скрипторіях (лат. scripti - "написав"), розташованих при монастирях. Монастирський статут приписував при цьому обов'язкове регулярне читання Псалтирі. У передмові і післямові до Євангелія - молитовне звернення до Христа. Молитва передує і впорядковує процес творення. Адже починати і завершувати працю молитвою - органічно для християнина. Читання і переписування книг на Русі було спасенною і богоугодною справою, намаганням за допомогою людської мови передати духовний досвід. Древня Русь не знала читання як розваги. "Світської" в повному розумінні слова літератури у неї не було. Це зумовлено особливим шанобливим ставленням до книжкового слова як до образу Слова-Христа. В ієрархії духовних книг Святе Письмо посідало найвищий щабель. Невипадково одна з перших пам'яток слов'янської писемності - віршований вступ ("прегласие") до Євангелія XI століття. Його авторство приписується Кирилу Моравському. Євангеліє - ікона Божія (чин сповіді: "се, икона Его пред нами…"), і читання його - бесіда з Самим Богом. У житії рівноапостольного князя Володимира розповідається, як язичники зажадали від єпископа Михайла покласти у вогонь Євангеліє, але воно не згоріло, - і тоді багато хто навернувся до віри. Староруський книжник, що мав можливість перекладати і писати таку чудотворну словесну ікону, був ближчий до святості, тому його творчість була завжди бесідою і співтворчістю з Господом.

Писалися книги спеціальним ніби друкованим шрифтом - уставом, вивіреним до міліметра. Він дещо спрощується в ХVI столітті і називається напівуставом. Письмо набуває ознак мистецтва, кожна літера пишеться як прикраса, що заповнює поле тексту як вишивка, має неперевершені художні й естетичні якості. Таким витонченим є аркушПересопницького Євангелія. Така робота довірялася лише найпрофесійнішим писарям, майстрам книжкового аркуша, бо була плодом багаторічного досвіду.

Євангеліє середини ХVI століття - твір не пересічного книжника-переписувача. У ньому тісно пов'язані традиції і новації, які характеризують цю епоху. В його основі - кілька євангельських джерел, написаних різними слов'янськими мовами і латиною, які порівнювалися, обмірковувалися і перекладалися церковнослав'янською книжковою мовою, тим самим зливалися в новий текст. Тут уже багато авторських думок. За канонами не можна було міняти євангельський текст, але можна було його прокоментувати. Цей коментар звернений не лише до Бога, але й до читача. Називаючи себе за традицією книгописання "багатогрішний, слуга, або раб Божий", автор дозволяє собі вільний коментар до тексту, що перекладається, висловлює своє до нього ставлення.

Пересопницьке Євангеліє є спробою розвитку книжкових традицій з урахуванням суперечностей епохи, стику культур і вимог нового часу. Воно створювалося в складне століття, коли богословськими спорами завершилася зустріч Сходу і Заходу, а боротьба з католицькою експансією і впливом протестантизму досягла апогею. Водночас Схід приймає багато традицій Заходу. Латинська освіченість стає зразком для греко-слов'янських шкіл і академій. Найзахіднішою Європою в цей час "грецька віра" не визнається, а в тих слов'янських землях, що поневолені католицькими державами, її захист оголошується спротивом державному закону. Гоніння на православну віру в період, коли українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, спонукали православних боротися за віру. Католицькій і протестантській експансії треба було протиставити щось своє, але зробити це у формі, зрозумілій Заходу. В Європі в цей час створюються переклади Священного Писання національними мовами, вони доповнюються богословськими коментарями, детальним переказом глав. Пересопницьке Євангеліє написане в цих традиціях. У його детальних авторських коментарях, викладі правил читання і історії створення тексту відчутний вплив західної богословської школи.

Про сам текст Євангелія в приписці до рукопису сказано, що воно "выложено изь языка българского на мову русскую". Навіщо авторові знадобилося перекладати текст з болгарської, коли Святе Письмо вже було перекладене церковнослов'янською мовою богослужінь з грецького оригіналу? При зіставленні з іншими текстами XVI століття стало ясно, що "болгарська" на той час поширена назва церковнослов'янської, що має з болгарською спільне походження, а "руською мовою" називається древній варіант української мови (порівняйте: М. Смотрицький, початок XVII століття: "удержи языкъ твой от зла и устне твои еже не глаголати лсти; руски истолкуем: гамуй язик твой от злого и уста твои нехай не мовят зради"). Отже, перед нами - перший відомий нам переклад Євангелія українською мовою XVI століття. Мова якого ще дуже схожа на староруську і церковнослов'янську, але вже з самостійними граматичними правилами і словниковим фондом.

Пересопницьке Євангеліє таким чином стає в один ряд з прадавніми пам'ятками древнеукраїнської мови - грамотами XV століття, Кам'яно-Струмилівським Євангелієм 1411 року, Четьї-мінеєю (1489) і Крехівським Апостолом (близько 1560), а також записами української народної поезії у чеській граматиці Яна Благослава (1571 року). У рукописі згадується ім'я "монаха Григорія, архімандрита Пересопницького", по старанності і ради якого було зроблено цей переклад. Чи був архімандрит Григорій сам перекладачем або лише керував роботою над книгою - не ясно досі, текст про це не повідомляє. Староруська історія знає приклади, коли письменниками і перекладачами книг були князі (Володимир Мономах, Ярослав Мудрий), святителі (митрополит Іларіон Київський), преподобні і святі (Йоасаф Полоцький), ченці і миряни. Можливо, що архімандрит Пересопницький Григорій теж був одним з таких авторів. Деякі вислови тексту - польські і чеські запозичення, що свідчить про знання цих мов перекладачем, а також про помітний латинський вплив на текст Євангелія (багато книг Святого Письма зазнали такого впливу і навіть часом перекладалися з Вульгати). У цю епоху Святе Письмо рідними мовами створюється і в інших слов'янських народів. Пересопницьке Євангеліє серед них вирізняється своєю живою, багатою літературною мовою, яка максимально наближена до церковнослав'янського оригіналу, але все таки зрозуміла пересічним людям. В цьому відношенні воно не поступається відомим у ту епоху перекладам Святого Письма національними мовами в Європі, таким, наприклад, як німецький переклад Мартина Лютера.

Тоді як на Заході переклад Біблії іншими мовами був пов'язаний з рухом Реформації, що зароджувався, і офіційною римською Церквою не схвалювався, у східній Церкві він був освячений традицією. Пригадаємо, що і церковнослав'янський текст Письма, створений святими Кирилом і Мефодієм, був перекладом з грецької. Але церковнослав'янська - це не мова якоїсь епохи. Її було штучно створено і їй судилося стати особливою літургійною мовою Православної Церкви, таким же невід'ємним елементом її молитовного життя, як храм і ікона. На відміну від цього, українська мова - жива, нескінченно мінлива і, порівняно з минулими періодами, - інша в кожну нову епоху. Тож трохи дивно, що Пересопницьке Євангеліє, що створювалося староукраїнською мовою, писалося для богослужінь (його текст розділено на зачала, є показчик глав, що читаються на святкових та буденних службах у храмах). Це не був підпільний і заборонений переклад, подібний до Біблії Мариіна Лютера; участь у нім князів, високих духовних осіб, а також багате і високохудожнє оформлення дозволяють припустити протилежне. Очевидно, що церковнослав'янська мова була тоді не всім легко зрозумілою (ознака браку освіти у тогочасного народу). У століття, коли внаслідок латинської експансії богословські знання стали насущною потребою не лише книжників і учених, необхідно було донести сенс Євангелія, що читається на богослужінні, до кожної пересічної, навіть неписьменної людини. Відомий український філософ того часу Іван Вишенський називає знання Євангелія головним засобом полеміки з лукавством західної філософії (яке у результаті приведе Західну Європу до заперечення Бога): "Ты же, простой, неученый и смиренный Русине, простого и нехитрого Евангелия ся крепко держи, в нем же живот вечный тебе сокровенно есть". Цій меті і слугував український переклад. Він проникнутий теплотою і щирою любов'ю автора до читача, якого автор називає "Читачу милий" у передмові до Євангелія. Цей переклад мав підготувати пересічного читача і слухача слів Святого Письма до розуміння Слова Божого церковнослов'янською мовою - мовою своєї віри і філософії.

Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів, зробленими живою староукраїнською мовою: "Бил же там колодязь Іаковль (студня або криниця)"; "и рекл так: учиню, размечу житницу мою (клуню або стодолу)". З цієї точки зору переклад становить великий інтерес для лінгвістів. З Пересопницького Євангелія робилися списки (відомі як Волинське і Литківське Євангеліе XVI століття). На початку XX століття воно стало джерелом для "Словника історичної української мові" під редакцією Е.К.Тимченка - праці, що містить тлумачення і пояснення понад 10 тисяч слів.

Пересопницьке Євангеліє створювалося в епоху, коли Європі вже відоме було книгодрукування, що дозволяло уникати багатьох помилок при створенні тексту, неточних штрихів у його художньому оздобленні. На слов'янській землі, куди книгодрукування прийде значно пізніше, вдосконаленій латинській книзі протиставили свою - досконалу в художньому відношенні. Вона була написана на дорогому пергаменті, тоді як матеріалом для безлічі книг служив папір. Її текст записано фарбами і золотом. Сторінки рукописного Пересопницького Євангелія прикрашені химерним орнаментом. У барвистих мініатюрах, що змальовують євангелістів, досягнута дивна гармонія між формою і вмістом. Ми завжди бачимо поета за словами його віршів, художника за грою фарб. Поєднання ніжно-рожевих, сірих, блакитних, сріблястих, золотих, червоних і зелених тонів додає їм життєрадісності і урочистості. Це творчий політ думки, зверненої до Бога. Обличчя євангелістів зображено спокійними та смиренними, при цьому надзвичайно близькими і живими для нас. Апостол і євангеліст Марк тримає в руках довгий білосніжний сувій, над ним орел з хмар протягує Євангеліє. Небесно-блакитний плащ апостола розвівається, світлі блакитні кольори наявні в зображенні будинку на задньому фоні мініатюри, стільця і підніжжя, де сидить апостол. Червоний купол на задньому фоні ніби висить у повітрі, маленька золота книга перед апостолом теж витає над підставкою. Цій мініатюрі не притаманна земна обтяженість. На ній змальовано небесне життя, його красу і радісність. Жвавість зображення лиця апостола додає ілюстрації ренесансної реалістичності. Це Євангеліє - твір своєї епохи, який намагається вийти за її рамки. Ми не можемо сказати, що лише необхідність перевершити католицьку Європу зумовила таке досконале художнє оздоблення. Цьому є ще одне пояснення: ця книга писалася не лише для людини. Вона створювалася для людини і Бога, для їх спілкування.

Книгою користувалися впродовж століть. Палітурку (оправу) рукопису довелося міняти не менше трьох разів. У різних місцях рукопису є позначки кількома мовами, що належать до різних епох. На перших сторінках дарчий напис українською мовою про передачу Євангелія єпископові Переяславському українським гетьманом Іваном Мазепою, який зробив нову палітурку рукопису і прикрасив її коштовним камінням, розуміючи його історичну і художню цінність.

Очевидно, після того, як Пересопницький монастир став у 1603 році єзуїтським колегіумом, Євангеліє було вивезене звідти православними ченцями і подорожувало досить довго. На рукописі сліди крапель води - свідчення про перевезення книги. Напис латиною свідчить про те, що рукопис певний час перебував у Переяславській семінарії. На ньому збереглися позначки, які можна датувати і XIX століттям. Вже в XX столітті Євангеліє належало Полтавській бібліотеці і музею Києво-Печерської Лаври.

Рукопис привертав увагу багатьох церковних культурних і політичних діячів. Євангеліє вивчали російські і українські вчені. Серед них А. Бодянський, Ю. Тиховський, П. Житецький, В. Перетц, А. Грузинський, Р. Павлуцький, М. Думітрашко, І. Огієнко, А. Назаревський, С. Маслов, П. Плющ, В. Німчук, Л. Гнатенко, американський дослідник М. Кей. Особливий місце посідають дослідження І.Чепіги, яка присвятила йому більше 20 років свого наукової діяльності. Пересопницьке Євангеліє читали Тарас Шевченко і Михайло Максимович. Оздоблення книги вивчали мистецтвознавці В. Стасов і Я. Запаско.

Проте книга настільки загадкова за своїм походженням, історією її побутування, поліфонічним символічним значенням для всього слов'янського світу, що вона цікавить учених і до сьогодні і свідчить про спадкоємність культур і духовної близькості XVI і XXI століть.

Зараз рукопис зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського НАН України в Києві.

Сторінки книги, які постраждали від часу
Оригінал Пересопницького Євангелія

Книга ще не скінчила розповідати свою історію. Її життя триває не лише в науковому середовищі.

Кожні чотири роки Пересопницьке Євангеліє на своїх екранах бачать мільйони телеглядачів. Це відбувається під час церемонії інавгурації нового Президента України. У мить присяги Президент кладе руку на це Євангеліє, обіцяючи бути вірним не лише людському закону, але і Богові. У 2001 році Інститутом української мови було видано транслітерацію книги. У 2008 році Київська митрополія Української православної Церкви спільно з Національною Академією наук України і видавничим домом "АДЕФ-Україна" (м. Київ) випустили факсимільний варіант (точна копія) Пересопницького Євангелія. Оправу виготовлено зі шкіри з елементами декору - реконструкція древнього окладу, що не зберігся. Для відтворення повнокольорових пергаментних сторінок Євангелія знайдено папір, що повністю відповідає пергаменту за своїми тактильними властивостями і фактурою.

Вручення факсимільного видання Пересопницького Євангелія Першому Президентові України Леоніду Кравчуку

XVI століття - час, коли творчість перестає бути богослов'ям. Через півстоліття молитовний вірш змінить світська віршева поезія. А з появою публіцистики слово вже не належатиме виключно мистецтву. На тлі цієї епохи Пересопницьке Євангеліє залишається прикладом творчості, витоки натхнення якого приховано в богослів'ї.


Частина ІІ. Факсимільне видання Пересопницького Євангелія

У тлумачному словнику Ушакова наведено таке визначення слова ФАКСИМІЛЕ (від латинського fac simile - зроби подібне): точне відтворення рукопису, документа, підпису засобами фотографії і друку. У нашому випадку факсимільне видання - це неодноразове точне відтворення фоліанта засобами друку. При цьому слід враховувати вік книги (майже 450 років) і її складну долю, що передвизначило стан блоку і палітурки.

Фоліант Пересопницького Євангелія - це 964 сторінки тексту. Формат книги - 240х380 мм, а вага - 9,3 кг. Написана вона на пергаменті двох типів: листи 22-74 на білому, тонкому, високої якості; останні - на жовтуватому, щільному. Чорнило також різниться: на 1-4 листах чорнило темно-коричневе; на 5-154 листах - інтенсивне темно-коричневе різних відтінків; починаючи з 155 аркуша - майже чорне. Окремі фрагменти писані кіновар'ю або золотом по кіноварному грунту. Чотири ілюстрації Євангелістів і чотири перші сторінки Євангелій виключно барвисті і виконані також із застосуванням фарбників на основі натурального золота. Пергамент дуже добре зберігся, проте місцями забруднений, в основному через те, що книга інтенсивно використовувалась. Також є пошкодження пергаменту, позначки і автографи різних часів і призначень. Форзаци сильно пошкоджені і мають позначки і печатки. Частина листів пошкоджена грибком і вологою, хвилеподібно деформована після намокання і висихання. Є ще одна проблема, яка виникає при роботі з Пересопницьким Євангелієм: стан книги і особливості її палітурки унеможливлюють повне розкриття і вирівнювання листів при фотографуванні або скануванні. Тому на всіх копіях сторінки виявляються геометрично деформовані, а освітлення - неоднорідним, з тінями. Слід мати на увазі, що палітурка майже не збереглася, є лише історичні згадки про зовнішній вигляд.

При розробці технології електронної реставрації Пересопницького Євангелія було вирішено дотримуватися наступних основних принципів:

  • книга має бути максимально близька до оригінала за розміром, вагою, тактильними характеристиками (папір на дотик повинен нагадувати пергамент відповідної щільності);
  • всі дефекти історичного характеру, а саме: дефекти пергаменту, виправлення тексту, забруднення, що мають місце в оригіналові, - зберігаються;
  • колір фону сторінок, чорнил, ілюстрацій, історичних п'ятен, пошкоджень, поміток, автографів повинні також максимально відповідатиоригіналу;
  • палітурка відновлюється на основі згадок і описів сучасників з урахуванням традицій оформлення подібних книг;
  • у зв'язку із зміною технологій виготовлення книг і втратою деяких істотних технологічних ланок важливим є кінцевий результат, а не спроба копіювання технологічного ланцюжка.

Коротко перерахуємо ті проблеми, з якими довелося зіткнутися під час виконання даної роботи:

  1. 1. Одним з відповідальних моментів при виготовленні факсимільного зразка книги є вибір паперу. Використання відповідного паперу дозволяє створити копію, максимально наближену до оригінала (ефект "оригінала").
    У нашому конкретному випадку ефект "оригінала" досягається при вживанні дизайнерського офсетного паперу високої щільності (150 г/м2). Папір виготовлявся у Швеції концерном "Arctic Paper" на спеціальне замовлення.
  2. 2. Фізичні і тактильні властивості його були максимально відповідними древньому пергаменту
  3. 3. На етапі додрукарської підготовки макету було виконано електронну реставрацію книги. Кожна із сторінок розглядалася як повнокольорове зображення. Перш за все, була розроблена спеціальна програма, що усуває геометричні деформації сторінок. І згодом за допомогою градієнтних шарів-масок усувалися тіні і неоднорідності освітлення. Після цього вичищалися залишкові привнесені дефекти (порошинки, подряпини).
  4. 4. До початку кольорового друку на офсетному папері довелося розробляти спеціальні передавальні функції (у спеціалізованій літературі вони отримали назву "профілі") від комп'ютера до друкарської машини з необхідним виконанням кольоропроб, спектрофотометричними вимірами, пробними офсетними роздруками на реальному папері і порівняннями з оригіналом.
  5. 5. Після побудови профілів було проведено кольорокорекцію. І, лише після цього, по краях сторінок домальовувалися технологічні виступи фону (так звані bleed), щоб при обрізанні готової книги не залишилися незадруковані білі частини паперу.
  6. 6. Особливої уваги потребували барвисті ілюстрації з Євангелістами і заголовні сторінки чотирьох Євангелій (всього 9 сторінок). В оригіналі ці сторінки, окрім красивих і яскравих зображень, містять виблискуюче покриття фарбою на основі справжнього золота. На цьому етапі робіт було прийнято рішення використовувати тиснення золотою фольгою, але з таким розрахунком, щоб врахувати всі "історичні" дефекти, пов'язані з частковим обсипанням фарби.
  7. 7. Для більшої "достовірності" в зображенні дрібних деталей тексту і ілюстрацій у друку використовувався стохастичний растр. Лише в цьому випадку забезпечується повна аналогія письма пензлем або пером з реалізацією краєвих ефектів ліній, і передається структура поверхні шкіри.

Зіставлення кольоропроб з оригіналом


Порівняння тестових друкарських листів з оригіналом


Вигляд сторінок у факсимільному виданні Пересопницького Євангелія


Частина III. Реконструкція палітурки для Пересопницького Євангелія

Первинних палітурок ХVI століття українського походження на церковних книгах збереглося небагато. Це пов'язано з тим, що церковні книги постійно використовуються, тобто швидко зношуються, і вимагають неперервного оновлення. Проте декілька зразків того часу, що збереглися, дозволяють відновити палітурку Пересопницького Євангелія максимально наближеною до оригінального вигляду.

Сьогодні первинний вигляд палітурки Пересопницького Євангелія невідомий. Більш того, не знайдено відомостей, як вона виглядала. Тут доречно зробити екскурс в історію розвитку палітурної обкладинки.

Зовнішній вигляд палітурної кришки оригіналу
Місце кріплення блоку з палітуркою

Спираючись на наявні наукові дослідження, можна стверджувати, що основна частина палітурок того часу виготовлялася з шкіри із застосуванням тиснення. Оксамитовий покривний матеріал і дорогоцінний оклад палітурної кришки, про які йде мова у вкладному записі на сторінках рукопису Пересопницького Євангелія - це 1701 р., коли гетьман Іван Мазепа передавав книгу Переяславському кафедральному собору. А залишки палітурки, що існує сьогодні, мають сліди робіт ХІХ століття.

Рукописно-книжковий підхід ХVІ - середини ХVІІ століть, коли зберігалася певна традиція техніки і прикраси палітурки, передбачає наявність у рукописів духовного змісту шкіряної палітурки, яка виконувалася відповідно до певних канонів. З другої половини ХVІІ століття в Україні усе більш поширюється оксамитова палітурка, хоча шкіряна все ще переважає. Напрестольні оксамитові Євангелія, як правило, прикрашалися окладами. Оклади на шкіряних палітурках зустрічаються украй рідко і швидше за все є винятком. Первинна палітурка на момент передачі книги Іваном Мазепою Переяславському собору була, швидше за все, вже затертою внаслідок постійного використання. Тому було зроблено нову палітурку - оксамитову.

Таким чином, історично приналежними для Пересопницького Євангелія можна вважати дві палітурки: шкіряну (первинну) і оксамитову (вторинну). Шкіряні палітурки для Євангелій - найбільш типові для середньовічних кириличних рукописних книг і старих друкарських видань ХVI століття і щедро оздоблені тисненнями. При постійному використанні рукописної книги шкіряної палітурки вистачало на 50-100 років без посутнісного оновлення.

Час збереження оксамитових палітурок був значно менший. Оксамит на палітурках ХVI століття дійшов до наших днів лише в незначних фрагментах. І немає сьогодні даних про оклади на Євангеліях ХVI століття, про які можна з упевненістю сказати, що вони сучасники самого рукопису. У ХІХ столітті для зменшення вартості книг як палітурний матеріал починають широко використовувати тканини (полотно, коленкор). Саме цей матеріал використано в сучасному варіанті палітурки Пересопницького Євангелія.

Слід мати на увазі, що більша частина сучасних колекційних і індивідуальних палітурок - це шкіряні палітурки.

Шкіряні палітурки зазвичай мали темно-коричневий або яскраво-жовтий колір з червонуватим відтінком. З прадавніх часів основними поверхнями, що підлягають прикрашанню, були зовнішні площини палітурних кришок, покритих шкірою. Композиційно оформлення кришок на палітурках, які підлягали тисненню, з часом змінювалося. Не останню роль в цьому процесі відігравала поява нових інструментів для тиснення і нової техніки оформлення.

У другій половині ХVІ століття починають оформляти й інші частини палітурки: корінець, ребра і канти кришок, ремені застібок.

До середини ХVІ століття при оформленні шкіряних палітурок використовувалося лише сліпе тиснення. І тільки відтоді подеколи трапляється золоте тиснення. Спочатку тиснення золотом використовувалося у поєднанні із сліпим тисненням. Золотом відтискувалися окремі елементи прикрас всередині бордюрних рамок (частіше всього серединникі і боковики). Як додаткова прикраса шкіряних палітурок могла використовуватися металева фурнітура: боковики і центровик. Найчастіше вони були сюжетними і виготовлялися в техніці басми, литва або гравіювання.

Починаючи з кінця ХVІ століття, все ширше використовуються шкіряні палітурки, прикрашені золотим тисненням, що ніби суцільним килимом покриває всю поверхню кришок і корінець. Такий підхід імітує розкішні оклади палітурок напрестольних Євангелій. Основною його ознакою є те, що при оформленні шкіряних палітурок Євангелій внутрішній простір рамки щільно заповнюється тисненням (кліше або басмамі). Основною композицією тиснення залишаються сюжетні боковики з Євангелістами і серединник у центрі кришки, який був смисловим центром композиції (на верхній кришці - це Розп'яття, на нижній - Богоматір на престолі).

Сюжет "Розп'яття" на серединниках може мати декілька варіантів: Розп'яття з двома або чотирма фігурами, що стоять поруч, або зовсім без них. Розп'яття на серединниках може зображатися на тлі Єрусалимської стіни або середньовічного міста. Інколи над постатями, що стоять поруч з Розп'яттям, зображуються ангели.

Наріжники для оформлення внутрішніх кутів орнаментних рамок палітурок у східних слов'ян починають використовуватися з другої половини ХVІ століття. Надалі наріжники стають невід'ємною частиною декору Євангелія. Вони використовуються лише спільно з серединниками. На вигляд наріжники, як і серединники, можна розрізнити за формою - трикутні (з увігнутим і опуклим краєм), квадратні, уступчасті, фігурні - орнаментальні або сюжетні. Крім того, на палітурках східних слов'ян зустрічаються трикутні наріжники із зрізаними гострими кутами, які мають увігнутий контур лише з одного боку, протилежного прямому куту наріжника.

Факсимільне видання Пересопницького Євангелія у шкіряній палітурці

Сюжетні наріжники у східних слов'ян змальовують у вигляді чотирьох Євангелістів, поодинці в кожному кутку рамки. Євангелісти зображаються з властивими лише їм символами: Матвій - з ангелом, Марк - з левом, Іоан - з орлом і Лука - з тельцем. Інколи на наріжниках зображаються не власне Євангелісти, а лише їх символи.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновки відносно найбільш вірогідної версії палітурки факсимільного видання Пересопницького Євангелія:
палітурка факсимільного видання Пересопницького Євангелія мала виготовлятися з темно-коричневої шкіри з "сліпим" тисненням і з металевими наріжниками і серединником, які виступатимуть прикрасами. Доцільно використовувати на наріжниках ті сюжети з Євангелістами, які наведені в самому Євангелії. Сюжет серединника - це Розп'яття з оригінальних рукописів XVI століття (наприклад, із фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського або Музею книги). Палітурка Пересопницького Євангелія має бути оформлена рамкою з орнаментом, наближеним до художніх особливостей прикрас самого тексту Євангелія, зокрема, рамок, які прикрашають зображення Євангелістів.



Сучасне продовження Священного Писання – книга «Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення», переклад на сучасну українську мову.





Вартість примірника факсимільного видання - 8 000 у.о. без ПДВ.

Вартість примірника "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення" - 3 000 у.о. без ПДВ.